Історія школи

Рік заснування – 1914

       Перша школа в селі Іванівка була побудована в 1850  році в тодішньому центрі села (зараз територія І бригади ). У школі  було два вчителі які вели три класи, а пізніше стало чотири класи. В школі навчались діти заможних селян . Навчання велось тільки на російській мові, українська була заборонена урядом. Крім  навчання грамоти в школі священик вчив Закону Божого. Для навчання учням видавали книжки, зошити, ручки, чорнила, пера, доски та грифелі. За навчання з учнів плати не брали. Школу повністю утримувала громада. За  порушення дисципліни і погане навчання учнів били лінійками, скубли за вуха, ставили навколішки на квасолю або на камінці в кутках класу. У 1882 році була побудована школа №2 . Сюди залучали більше учнів. В ній, також, працювало  два вчителя на чотири класи та священик. Навчання розпочиналося з молитви – всі разом співали молитву «Вірую», а по закінченню уроків – співали «Отче наш». Кількість населення в селі досить швидко зростала. На  початок 1890 року в селі Іванівка нараховувалось близько двох тисяч дворів. Сім'ї на ті часи були дуже великими – 10-20 душ, а були і більші.

             На початку 1900-1903рр. була побудована  перша церковно – приходська школа(сучасне приміщення прийомної лікарні. В цій школі працював Яків Петрович Півторацький, який набирав учнів за певну плату. Учні, які закінчили чотири класи, добре навчались і мали можливість оплатити подальше навчання йшли до Єлизавети Петрівни Андреяшенко. Дуже розумна, високоосвічена жінка, яка була вислана в наше село із Петрограда за участь у революційному русі, за два роки  готувала до вступу  до вищих навчальних закладів. Вона за свій кошт відкрила першу сільську бібліотеку, яка стала одним із найбільших культурних осередків села. В її приміщенні працювали різні гуртки, ставили п*єси, читали книги та газети.

 Село Іванівка розросталось на захід, кількість дітей зростала дуже швидко. Щороку народжувалось більше 500 – 600 немовлят. В селянських сім*ях було 8 – 18 дітей

Іванівська середня загальноосвітня школа розташована в мальовничому куточку села. Вона була заснована сільським земством в 1912 році на кошти жителів села,

Першим директором школи був Ілов Григорій Петрович, який очолював педагогічний колектив до 1930 року.

Спочатку школа була з чотирирічним терміном навчання, потім стала семирічкою, в середині 30 – х років – восьмирічкою. У 1938 році  тільки в Іванівській восьмирічній школі навчалось 750 учнів ( до 15 років) В цей період в селі працювало 6 шкіл, 5 з них – початкові. Діти – сироти проживали в 4 патронатах які утримували колгоспи.

В 1940 році була реформована в середню школу, але в роки окупації була закрита і в шкільному приміщенні була розташована німецька комендатура.

Робота школи була відновлена в 1943 році, коли село було визволене військами Червоної Армії, але навчання було восьмирічним.

Згадує Алєксєєва О.Н.(1920 р.н.) «Народилася я в селянській родині,  в с.Іванівка. Вчилася в семирічній школі, якаі зараз стоїть на горі за селом. Директором школи тоді був прекрасний педагог Тимошенко Олександр Андрійович, а завучем – Дубровін Петро Опанасович. Тоді наша школа славилась як одна з найсильніших шкіл району. Часто вчителі з інших шкіл приїжджали переймати досвід наших вчителів. Гурмаза Андрій Григорович привив нам любов до мови і літератури. Я багато читала творів української і російської класики. Після закінчення семирічки поїхала до своєї старшої сестри в Покровку, вона там вчителювала, закінчила там середню школу і в 1939р. вступила до Запорізького Учительського інституту, який закінчила в 1941 році. Дипломи нам видавали під вибухи бомб, так як розпочалась Велика Вітчизняна війна. Я отримала призначення вчителя української мови та літератури в Чернігівську область в село Замостьє, але туди на вдалося поїхати через війну. Приїхала до своїх батьків в Іванівку, а тут господарюють німці, рискають поліцейські. Вони забирали молодь на каторжні роботи в Німеччину. Мені і моїм подругам приходилось ховатись по горищах, по інших селах у родичів. Та ось настав довгоочікуваний час: 12 вересня 1943 року радянські війська вигнали німців з нашого села. Яка це була радість! Буквально через тиждень було організовано навчання в школі. Ініціатором був молодий вчитель з нашого села Савченко Антон Семенович. Я взяла свій диплом і комсомольський квиток і пішла до школи. Мене з радістю зарахували до педколективу.

В 1940 – 70 – х роках навчання в школі проводилося в три зміни. В цей період в ній навчалося дуже багато дітей, наповнюваність класів буда високою ( 40 – 45 учнів), було по декілька паралельних класів. Ось як згадують про навчання в кінці 40-х років тодішні учні.

Гринюк Л.І. (1941 Р.Н.) «В школу пішла  з 7 років. Вчилась добре, за всі класи були похвальні грамоти, навчатись було нелегко: зошитів не було – писали на  різних листках, обривках газет, чорнило робили з соку бузини, наливали в бутилочку і носили в полотняних сумках. Якщо,не дай Бог бутилочка відкоркується – то все, що було в сумці, перемазувалось чорнилом. Дітей в класах було по 40 - 48 учнів  різного віку , сиділи по три учня за партою. Заняття розпочинались о 9.00. Кожну перерву проводились змагання на краще виконання пісень . Учнів у коридорі було дуже багато,але ніхто не бігав і не бився. Всі учні класу стояли групою і співали. Працювали гуртки: хоровий, танцювальний, драматичний та інші. Ввечері після роботи в третю зміну навчалися дорослі, які з тих чи інших причин не мали обов’язкової восьмирічної освіти. Діти ходили бідно. У мене були кирзові чоботи і хлоп*яче ватяне пальто, яке привезли родичі з міста, і я його носила аж до 7 класу. Далі  я в школу не ходила, бо у 8 клас треба було іти в інше село, за навчання треба було платить, треба віз дров здавать, а у нас не було нічого. Хоч плату за навчання з другого півріччя відмінили.»

Басараб І.П.  «31 серпня 1941 року я пішов до школи у перший клас, а першого вересня був перший урок. Учителькою у нас була Марія Панасівна Халецька. Вона всіх нас любила як своїх дітей. Ми були голодні і босі, в прямому розумінні цього слова. Не знали обувачки на свою ногу і не знали що таке носки, і де їх можна купить і за які гроші. Коли ми приходили до школи, то питали один в одного хто, що їв. Одні їли кусочки макухи, другі смажену або варену кукурудзу, інші варену картоплину. Мало було таких, що їли хліб, але такі учні і не ділилися із своїми однокласниками.

Коли ми заходили в клас з брудними ногами, то учителька говорила, щоб пішли до колодізя, і там помили їх у кам*янім кориті, потерши камінцем, а потім заходили до класу. Зошитів не було, а писали на різній бумазі, її лініяли і так писали. Писали пером, яке прив*язували до палички ниткою. Чорнило робили ми із бузини, або із жостіру, заливали у чорнильницю – невиливайку. Книжок у цей рік не було. Були букварі у тих, хто їв білий хліб. Я походив у школу до перших морозів і бросив,  бо не було в що взуватись і не було чого їсти. Дома у нас теж не було чого їсти окрім картоплі,але ми її дуже швидко поїли. Потім їли гарбузи, квасолю та, батьки в когось міняли, кукурудзу і ячмінь. Це зерно ми вручну мололи і пекли такі коржики без олії. Так пережили зиму, а весною стало легше, тому, що неїстівної трави не було. На степу і по горі виливали ховрашків і їли їх, а шкірки здавали у лоток і за них давали різні крупи і борошно.

В 1948 році я пішов другий раз у перший клас. Учителькою була Валентина Іванівна Халимендик. У цьому році  вже було легше, але в школі майже не топили, чорнило у нас замерзало, ми мерзли. Незважаючи на це, була серед нас велика дисципліна і ми слухалися своїх учителів. Вони нам дали основу знань, без чого не можна було вчитись далі. У ті суворі роки ми пережили голод завдяки чуйним учителям, бо вони обігрівали нас всіх теплим словом і ласкою. Були серед нас діти – сироти які жили в патронаті. Ці діти були ще більш нещасні, бо вони росли без батьків. Деякі з них добре вчилися в школі, продовжили навчання, здобули гарні професії  і стали гарними людьми.

Перший клас я закінчив у 1949 році із похвальною грамотою, і всі чотири класи закінчив відмінно, а в п*ятому класі було для мене вчитися важко тому, що на кожен предмет читали другі вчителі. В карточці з*явилися четвірки.

У школі було три п*ятих, три шостих і три сьомих класи. На партах сиділи по троє учнів,писати було незручно. Усі класи були повністю заповнені дітьми як на першому поверсі так і на другому.

Коли ми закінчили сім класів, хотілося десь поступити вчитися, та тільки батьки не могли вчити своїх дітей. Багато випускників поступало в ремесляні училища, в основному це діти сироти з патронату. Нам же у сільській раді не давали справки, щоб оформити паспорт і десь поїхати.»

В 1972 році Іванівська школа отримала статус середньої. Кількість учнів поступово зменшувалася. До 1980 року школа працювала у дві зміни: діти навчалися зранку, а ввечері працювала вечірня школа. В цей час знижується наповнюваність класів ( 20 – 25 учнів), але зберігається наявність паралелей.

На цей період припадає робота таких педагогів як  подружжя Зоц Олексія Антоновича та Параски Тарасівни, Сметани Івана Матвійовича та Дарини Панасівни, Білицького Федора Тарасовича та Алексєєвої Олени Никифорівни, Залізняк Володимира Карповича та Зінаїди Миколаївни, Халецького Віталія Гавриловича та Надії Вікторівни, Тур Анатолія Миколайовича та Любові Михайлівни, а також  вчителів  Халецької Марії Панасівни, Савченко Марії Іванівни, Клименко Поліни Олександрівни, Алексєєвої Марії Іванівни та Лях Людмили Едуардівни.

Проблема, над якою працює педагогічний колектив школи:

«Формування соціальних якостей особистості в умовах інноваційних змін сучасної освіти»

Пріоритетні напрямки роботи:

 -забезпечення  педагогів професійною інформацією;

-підтримка інноваційної діяльності вчителів;

 -організація підвищення педагогічної кваліфікації вчителів;

-узаганення й поширення досвіду вчителів на районному, обласному   рівнях;

 - діагностика якості навчання на уроках;

- сприяння розвитку навичок самостійної роботи вчителя з метою безперервного підвищення кваліфікації  й удосконалення педагогічної майстерності.

                          Історична довідка

  Іванівська середня загальноосвітня школа розташована в мальовничому куточку села. Вона була побудована в 1912 році на кошти жителів села, заснована сільським земством.

Першим директором школи був Ілов Григорій Петрович, який очолював педагогічний колектив до 1930 року.

Спочатку школа була з чотирирічним терміном навчання, потім стала семирічкою, в середині 30 – х років – восьмирічкою.

В 1940 році була реформована в середню школу, але в роки окупації була закрита і в шкільному приміщенні була розташована німецька комендатура.

Робота школи була відновлена в 1943 році, коли село було визволене військами Червоної Армії, але навчання було восьмирічним.

В 1940 – 70 – х роках навчання в школі проводилося в три зміни. В цей період в ній навчалося дуже багато дітей, наповнюваність класів буда високою ( 40 – 45 учнів), було по декілька паралельних класів. Ввечері після роботи в третю зміну навчалися дорослі, які з тих чи інших причин не мали обов’язкової восьмирічної освіти.

В 1972 році Іванівська школа отримала статус середньої. Кількість учнів поступово зменшувалася. До 1980 року школа працювала у дві зміни: діти навчалися зранку, а ввечері працювала вечірня школа. В цей час знижується наповнюваність класів ( 20 – 25 учнів), але зберігається наявність паралелей.

На цей період припадає робота таких педагогів як  подружжя Зоц Олексія Антоновича та Параски Тарасівни, Сметани Івана Матвійовича та Дарини Панасівни, Білицького Федора Тарасовича та Алексєєвої Олени Никифорівни, Залізняк Володимира Карповича та Зінаїди Миколаївни, Халецького Віталія Гавриловича та Надії Вікторівни, Тур Анатолія Миколайовича та Любові Михайлівни, а також  вчителів  Халецької Марії Панасівни, Савченко Марії Іванівни, Клименко Поліни Олександрівни, Алексєєвої Марії Іванівни та Лях Людмили Едуардівни.

На сьогоднішній день в школі навчається 150 учнів, які розміщуються в 10 класних кімнатах. Педагогічний колектив навчального закладу налічує 20 вчителів. Авангард учительського колективу складають досвідчені педагоги, такі як Гвоздь Зінаїда Михайлівна, Підлипян Любов Никифорівна, які працюють в співдружності з молодими колегами.

                        Динаміка змін

                    Методики та технології ,  які апробуються в навчальному закладі

   Сьогодення націлює школу на формування ініціативної і самостійної особистості, наділеної творчою уявою, ініціативним мисленням. Справжній педагог сьогодні не той, хто навчає, а той, хто відчуває, як дитина навчається. Тобто, варто змінити акценти у системі освіти: йти не від знань до дитини, а , навпаки, від дитини, від її можливостей, до  навчального предмета. Учень – не пасивний об’єкт, а суб’єкт навчання – головна діюча фігура всього освітнього процесу. Саме здійсненню таких змін підпорядкована методика особистістно-зорієнтованого навчання, дієва допомога учням  реалізувати свої освітні потреби, що застосовується досвідченими педагогами нашої школи через впровадження в практику інноваційних технологій, пов’язаних із застосуванням інтерактивних форм та методів у навчальній та виховній діяльності:

1.“ Інноваційні технології на уроках зарубіжної літератури ” ( система роботи вчителя вищої категорії Калько І.М. )

2. “ Диференційований підхід до навчання та робота з обдарованими дітьми на уроках української мови та літератури на основі досвіду вчителя-практика В.М.Пономаренко із м. Чернігова ”. ( Досвід роботи вчителя І категорії Лизько В.С.)

3.“ Самоосвітня робота учнів на уроках математики та фізики ” (Досвід роботи  вчителя вищої категорії, вчителя-методиста Гвоздь З.М.)

4.“ Прийоми та методи організація самостійної роботи на уроках трудового навчання “( із досвіду роботи вчителя і категорії Сметани В.В.) )  

Зараз в школі працює 28 працівників з них 18 вчителів.

Директор школи - Калько Інна Миколаївна

Заступник директора з НВР Горілько Марина Миколаївна

Заступник директора з виховної роботи Лизько Валентина Степанівна

 педагог-організатор - Кукало Антон Сергійович

Вчителі початкових класів:

Фоменко Тамара Володимирівна

Малишко Світлана Іванівна

Олійник Лідія  Миколаївна

Осипчук Олена Олексіївна

Карпук Любов Петрівна та Горілько Марина Миколаївна - вчителі англійської мови

Трофимчук Валентина Григорівна та Лизько Валентина Степанівна – вчителі української мови та літератури

Воротня Тетяна Володимирівна – вчитель географії 

Гвоздь Зінаїда Михайлівна – вчитель фізики та математики

Лях Людмила Едуардівна – вчитель хімії

Сєргєєва Тетяна Петрівна  - вчитель біології

Діденко Катерина Олександрівна - вчитель математики

Саковець Ігор Гаврилович - вчитель інформатики

Панчик Тамара Григорівна – вчитель креслення та основ здоров’я

Сметана Володимир Васильович – вчитель трудового навчання

Д е в і з   п е д а г о г і в
Сприяти реалізації природного потенціалу та формуванню механізмів саморозвитку особистості

П о з и ц і я  п е д а г о г і в
Орієнтуватись на конкретну особистість та реальну життєву ситуацію.
Очікуваний результат
Бачити задатки гармонійно-розвиненої особистості, що зможе у майбутньому максимально адаптуватися до умов суспільства, не втрачаючи надбань духовного розвитку

Основні напрямки  діяльності:
Освітній: класно – урочна система;

гуртки «Технічної творчості», туристсько – краєзнавчий, спортивні секції;

Виховний:  учнівське самоврядування – Президентська республіка;

«Школа – мій рідний дім», трудовий десант «Зроби село чистішим»; волонтерський рух; 

‐